| Публикации |
Отказ западных стран от российской нефти может привести к ее удорожанию на мировом рынке. К счастью, это поправимо. (укр)Ембарго ЄС на російську нафту вже на фінальній стадії обговорення. Схоже, усі 27 країн блоку невдовзі домовляться про поступову відмову від неї.
Проте такий підхід має й серйозні негативні наслідки: наміри поступово скоротити експорт російського палива до ЄС підвищують непевність щодо майбутніх поставок та штовхають угору поточну ціну нафти.
Це пояснює зростання ціни на нафту Brent майже на 10% лише за останні десять днів. З незмінними обсягами торгівлі оголошений Євросоюзом план може підвищити доходи Путіна від експорту нафти у вирішальний момент війни.
На щастя, це можна виправити. Євросоюз може сформувати коаліцію з іншими країнами, які погодяться вже зараз платити російським експортерам не більше, ніж встановлену суму за барель.
На початку 2020 року, коли середня ціна на нафту впала до 20 дол за бар, Росія радо постачала стільки ж, як зараз, коли ціна перевищує 110 дол за бар.
Це тому, що вартість виробництва та доставки російської нафти низька – не більше 10 дол за бар на "зрілих" родовищах. Будь-яка вища ціна генерує чистий прибуток, переважна частина якого фінансує путінську військову машину.
Припустімо, що із середи, коли почнеться перехід до нульового імпорту з Росії, коаліція встановлює максимальну ціну російської нафти 10 дол за бар. Що станеться тоді? Росіяни шукатимуть інших покупців.
У 2021 році Євросоюз, інші країни Європи, США, Японія та Південна Корея купували близько двох третин російських нафтопродуктів – 5 млн бар щодня. Так збіглося, що Індія споживає близько 5 млн бар нафти на день.
Наприклад, Індія відмовляється приєднуватися до коаліції і замість цього виявляє бажання замінити Євросоюз як російського покупця номер один. Яку ціну Індія чи інша країна поза коаліцією, наприклад, Китай, захоче платити?
Купівля російської нафти дуже стигматизована, оскільки це фінансування жахливих воєнних злочинів, а також загроза додаткових санкцій в міру виявлення нових жорстоких вчинків Росії. Індія має домовитися про ціну, яка нижча за світову та вища, ніж максимальна ціна, встановлена коаліцією.
Скажімо, вона погодиться заплатити половину різниці – 50 дол. Тоді в Росії виникає інша проблема: як доставити нафту та нафтопродукти до Індії.
Нафтогону між цими країнами немає, отже, потрібно використовувати танкери. Проте ЄС та його союзники контролюють найбільший флот танкерів у світі, так само, як страхові та інші фінансові послуги, потрібні для переміщення нафти.
Для Росії будівництво інфраструктури морського транспорту – надзвичайно дороге і тривале заняття. Зробити це швидко, щоб почати переміщувати 5 млн бар на день наступного місяця чи наступного тижня, неможливо.
Отже, ЄС може використати свій ринковий вплив, щоб запровадити високу оплату за перевезення нафти до Азії з використанням його інфраструктури. Європейські судна зможуть перевозити нафту, але мають правити таку ціну, щоб чистий дохід, який отримає Росія, не перевищував 10 дол за бар.
За таким сценарієм, Індія купить 5 млн бар нафти в Росії, а Європа купить 5 млн бар у постачальників, які раніше продавали свою нафту Індії.
Індія заплатить 50 дол за бар, Європа заплатить світову ціну, а Росія отримає 10 дол за бар. Це значно знизить кількість нафтодоларів, які Путін зможе використати для фінансування своєї воєнної машини.
Отримуючи 10 дол за бар від країн коаліції ЄС+ та від позакоаліційних країн, Росія може відмовитися експортувати нафту, але її нафтосховища вже заповнені, тож будь-яке скорочення експорту означатиме закриття свердловин.
На старіших родовищах це призведе до негайного скорочення видобутку, особливо враховуючи те, що Росія відрізана від передових технологій буріння.
З економічної точки зору найбільш імовірно, що експорт російської нафти триватиме на теперішньому рівні. Отже, світова ціна, яка визначається рівновагою глобального попиту та пропозиції, значно не зміниться.
Утім, оскільки пропозиція російської нафти, скоріше за все, визначається не лише економікою, але й політикою, Путін може припинити експорт. Проте з урахуванням обмеження ціни, запровадженого ЄС+, його доходи від експорту нафти скоротяться незалежно від того, продовжить Росія експорт нафти чи ні.
Що буде, якщо ціна на нафту підніметься через скорочення Росією експорту? Тоді коаліція платитиме 10 дол за бар російської нафти, а ціна за її перевезення компаніями ЄС виросте. Отже, Росія все одно отримуватиме не більше 10 дол за бар, продаючи нафту країнам, які не входять до коаліції.
Схема з "ціновою стелею" може бути впроваджена паралельно з поступовим введенням повноцінного ембарго з боку ЄС. Якщо коаліція включатиме країни – не члени ЄС, це гарантуватиме, що Путін буде отримувати менше коштів за нафту навіть після запровадження Євросоюзом повного ембарго.
Саймон Джонсон – професор MIT Sloan, колишній головний економіст МВФ, Лукаш Рачел – дослідник Принстонського університету
Уперше стаття була опублікована в LA Times