| Публікації |
Кого стосуватиметься документ, якою буде процедура конфіскації активів та хто її реалізовуватиме? Деталі ухваленого закону.Залишається чимало осіб, які своїми рішеннями та грошима підтримують вбивство українців. Одним з дієвих інструментів позбавлення економічної бази РФ та компенсації наслідків від воєнних дій мали б стати санкції.
Звісно, ідея забирати майно у всіх, хто підтримує війну, гріє душу. Але є одне "але". На відміну від активів РФ як держави, конфіскація російських приватних активів становить більшу юридичну проблему.
Законно конфісковувати майно у всіх, хто "багатий і росіянин" просто так не вдасться. Саме тому важливо обрати правильні юридичні підстави та механізми, аби скористатися цим інструментом ефективно.
За час війни у Раді ухвалили два взаємовиключні закони щодо санкцій. Але жоден з них не був підписаний президентом. Причина – ризик повернення конфіскованих активів власникам був більшим, ніж потенційні вигоди. Ймовірно, саме тому Володимир Зеленський ветував основний закон.
Зрештою 12 травня депутати підтримали пропозиції Зеленського і остаточно вирішили, у кого і як Україна конфісковувати майно.
Кого стосуватиметься прийнятий закон, як і хто конфісковуватиме активи тих, хто і словом і ділом підтримує війну проти України, та з якими ризиками на практиці можуть зіткнутися ті, хто його реалізовуватиме?
Ухвалений закон запроваджує новий вид санкції – стягнення в дохід держави активів, що належать фізичним або юридичним особам, а також активів, якими вони можуть прямо чи опосередковано розпоряджатися. Одним словом – конфіскація.
Під нею розуміється повне позбавлення прав на майно, а не обмеження права розпоряджатися ним, як це діє в класичних санкційних інструментах. Саме тому така сувора міра застосовуватиметься лише в період дії воєнного стану і стосуватиметься лише тих осіб, щодо яких попередньо застосовані санкції у вигляді блокування активів.
Передбачається, що конфісковані активи використовуватимуться для посилення обороноздатності та відновлення України.
Перевагою використання прийнятого Верховною Радою санкційного інструменту є можливість конфісковувати не лише те майно, яке перебуває на території України, а й поза її межами. Це істотно збільшить обсяги активів, хоча і потребуватиме значної міжнародної співпраці.
Коротко цю модель можна назвати всеохоплюючою конфіскацію, бо коло суб'єктів, на яких вона може поширювати дуже широке. Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) вже розшукало 11 141 фізичних та 2 976 юридичних осіб, які причетні до війни.
Але, оскільки ресурсів у державних органів, які її будуть застосовувати обмежені, нас чекає або масова конфіскація, або прицільні постріли в особливо великих гравців.
По-перше, як вже зазначалось забрати активи можна буде як у фізичних, так і юридичних осіб. При цьому, як росіян і білорусів, так і будь-кого іншого, хто формально або не формально володіє іншими паспортами.
На українців механізм конфіскації поширюватися не буде, за винятком випадків, коли наші громадяни вестимуться терористичну діяльність. Або ж якщо українськими компаніями володіють підсанкційні суб'єкти. Навіть частково.
По-друге, конфіскація застосовуватиметься тільки щодо тих осіб, щодо яких прийнято рішення про блокування активів після набрання чинності закону. Це означає, що на умовного Медведчука та ще 2936 фізичних та 586 юридичних осіб така конфіскація поширюватися не буде. Бо на них санкції наклали раніше.
По-третє, конфіскація стосуватиметься не усіх, а лише тих осіб, дії яких створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, а також значною мірою сприяли таким діям. Прямо до них відноситимуться:
Російське політичне керівництво та держапарат. Тобто ті, хто приймав рішення про початок війни і усі, хто були залучені до цього на різних етапах і у різних формах – організаційно, матеріально-технічно, фінансово.
Військові та "інші" окупанти. Тобто ті, хто особисто брав участь у збройній агресії або допомагав їй – військові, організатори окупаційних адміністрацій та інших самопроголошених органів, організатори виборів та референдумів.
"Білоруси". Це ті, хто висловив намір та готовність використати свою армію для сприяння збройній агресії, надав РФ у користування території, цивільну або військову інфраструктури для розміщення її армії та припасів або пропустив армію РФ через свій кордон на територію України.
Щодо тих, хто має опосередковане відношення до війни, то конфіскація застосовуватиметься до наступних осіб.
Великий бізнес. Тобто ті, компанії які останній рік сплатили до держбюджету РФ податків на суму більше ніж 40 млн грн (170 млн рублів). Для фізосіб ця позначка повинна бути більшою за 3 млн грн (12,8 млн рублів).
Виходячи з написаного в законі формулювання під це визначення підпадає будь-який міжнародний бізнес, який протягом року працював в РФ та сплачував там податки. Проте практична реалізація такого підходу може стикнутись з проблемами.
Основна – суто юридична і формулюється наступним чином: особа заздалегідь не могла знати, що податки, які вона сплачує зможуть у майбутньому використовуватись для фінансування агресії.
Зрозуміло, що цим хотіли охопити російських олігархів. Але з часом постане: "чому одних олігархів наздогнали, а інших – ні?". І влада повинна бути готова на це відповісти. А краще відразу зробити цей процес прозорим.
Благодійники та донори, які здійснювали пожертви на користь органів державної влади чи військового управління РФ, юридичних та фізичних підсанкційних осіб. Такими не вважатимуться ті, хто перерахував на згадані цілі менше ніж 750 тис грн (3,2 млн рублів).
Покупці державних облігацій РФ. Сума від якої обраховуватиметься опосередкована підтримка війни проти України становить 3 млн грн (12,8 млн рублів) за рік.
Цей критерій особливо проблемний, адже вимагатиме "ручного" режиму управління. Зважаючи на те, що до війни Росія вважалася надійним боржником, чимало іноземних кредиторів без особливих ризиків купувала "облігації федеральної позики".
Пропагандисти. Тут мова про усіх, а не лише про великі державні телеканали та телеграм-канали, хто публічно:
✔ спонукає, виправдовує, заперечує факт збройної агресії проти України, окупації, дискримінації за ознакою громадянства України, вчинення діянь, які відповідно до норм міжнародного права та/або законодавства України мають ознаки воєнних злочинів або злочинів проти людяності;
✔ возвеличує осіб, які здійснювали збройну агресію проти України, армії та найманців РФ, а також представників окупаційної адміністрації;
✔ підтримує політику РФ щодо невизнання права українського народу на самоідентифікацію та самовизначення, викривлення уявлення про самобутність українського народу та його прагнення до незалежності, що реалізується через поширення фальшивих ідеологем, в основі яких лежить завідомо хибне та маніпулятивне ототожнення українського патріотизму з "нацизмом" чи іншими людиноненависницькими ідеологіями;
✔ розпалює ненависть до українського народу, його культури, мови, національної ідентичності.
По суті хороша ідея, яка може стримати "брудні язики" від висловлювань на захист війни в Україні. З прийняттям закону прихильникам "руського міра" стане набагато складніше висловлювати свою позицію, а особливо на камеру.
Водночас широта формулювань може стати на заваді сприйняття цих правил іноземними країнами і позбавлення майна на підставі лише слів. Нагородження в Німеччині колишньої російської пропагандистки премією, а не конфіскацією, це підтверджує.
Спочатку планувалось, що рішення про конфіскацію виноситиме Вищий антикорупційний суд за заявою НАЗК.
Проблемним було те, що НАЗК мало на власний розсуд обирати серед усіх, на кого накладені санкції РНБО, чиї дії становлять не просто загрозу, а "суттєву" загрозу. Адже саме у цієї категорії дозволялося не блокувати, а конфісковувати майно.
Виникло і логічне питання щодо статусу цих двох органів – чому саме вони? Адже до їх компетенції не належить санкційна політика. Попри відсутність експертизи, проблема полягала в їх незалежності і можливості об'єктивно прийняти рішення без зовнішніх впливів, а особливо, коли справи йдуть на мільярди.
Ветувавши закон президент запропонував, аби органом, який подає позов став поки не відомо хто ("центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції").
Оскільки поки жоден державний орган таких повноважень не має, згодом уряд вирішить, хто цим займатиметься. З великою ймовірністю ним стане Мін'юст. Хоча у 2020 році подібні функції пропонувалось передати Міністерству фінансів. Словом, нечіткість того, хто обиратиме осіб, у яких конфіскуватимуться активи, не сприяє юридичній визначеності закону.
Вищий антикорупційний суд виноситиме рішення дуже швидко – від моменту подачі позовної заяви повинно пройти не більше 10 днів. Час на апеляцію – 5 днів. Неявка осіб, у яких плануватиметься конфіскація, не перешкоджатиме розгляду позову.
Виконання рішення в частині стягнення забезпечуватиме Міністерство юстиції.
Чи стане запропонований механізм дієвим? Можливо. Чи можуть виникнути у майбутньому проблеми? На жаль, теж можливо.
Перша версія закону, яку ветував президент, ставила під реальний ризик оскарження рішень про конфіскацію в Європейському суді з прав людини. Підставою для цього слугувало те, що документ не забезпечував базові принципи втручання держави у мирне володіння власністю і процесуальні права відповідача. Цей момент при доопрацюванні виправили.
Водночас у законі не усунули інші ризики, які можуть зіграти проти України в міжнародних судах.
1. Закон не встановлює особливу ціль для такої "виключної" санкції, а посилається на загальну мету застосування санкцій в цілому. Особа позбавляється всього майна або його частини без права його повернення і компенсації втрат.
2. Залишається невизначеною подальша доля конфіскованих активів. Компенсувати цей недолік могло б формулювання з чіткими напрямками, на які будуть спрямовані конфісковані активи. Інший варіант – спрямування коштів до спеціального фонду державного бюджету, дозволило б гарантувати використання коштів за обраним призначенням.
3. Підставою для застосування конфіскації в одній статті закону визначається "суттєва загроза", а в іншій – "істотна шкода". Ніби і те, і те погано. Але різниця в тому, що шкода виражається у певних наслідках, які треба обраховувати і доводити, а потім шукати зв'язок між діями особи і наслідками. Тому виникає ризик, що при оскарженні рішення буде складно довести що особа завдала конкретну шкоду.
4. Під категорію осіб які здійснюють терористичну діяльність можуть потрапити і потрапляють українські фізичні та юридичні особи. Водночас жодних особливих критеріїв для визначення саме терористичних загроз, не пропонується. Це може поставити під сумнів "пропорційність" конфіскації, а не блокування активів.
В умовах війни застосування санкцій у вигляді конфіскації активів без сумніву є вимушеним та позитивним кроком. Санкції – це потужний інструмент у боротьбі з агресором, і цей інструмент повинен працювати задля України, а не послаблювати її недосконалими правовими нормами та ризиками.
Щоб іноземні держави передавали Україні майно для конфіскації, процедура і на папері, і на практиці має бути високоякісною як з боку аргументації, так і з боку юридичного процесу.