| Публікації |
Як водій бензовоза побудував аграрний бізнес вартістю 2 мільярди та чому досі їздить з автоматом.Земельний фонд групи "П’ятихатська" з Кіровоградщини становить 20 тис га. Це в десятки разів менше, ніж у лідерів-латифундистів на зразок Олега Бахматюка. Однак від того власник господарства Олександр Поворознюк не стає менш цікавим. Він є своєрідним "збірним обличчям" аграріїв середньої ланки.
"По земельному банку некоректно себе ставити на якесь місце. Я взагалі не цікавлюсь, хто як живе. Саме головне, щоб до мене не лізли, бо голову відіб’ю", – попереджає Поворознюк.
Звучить агресивно, та біографія автора цього висловлювання не дає приводу думати, що він жартує: у 1990-х роках герой інтерв'ю мав проблеми із законом, які не раз закінчувалися ув’язненням.
При першій зустрічі з Поворознюком складається враження, що він недалеко відійшов від тих часів: масивний перстень на пальці, автомат в автомобілі. Проте власник агрофірми "П’ятихатська" розумніший, ніж здається: у бізнесових колах він відомий як один з найсильніших гравців у шахи.
Чому ж тоді Поворознюк воліє експлуатувати брутальний образ і навіть не намагається публічно користуватися інструментами бізнесмена-інтелектуала?
Можливо, відповіддю на це питання є специфіка бізнесу, який він веде: левова частка земельного банку, яким оперує герой інтерв’ю, розпорошена серед сотень пайовиків. Аби зберегти їх, останнім потрібна не лише вчасна платня за оренду, а й відчуття сильної руки. Така собі модель ринкового комунізму.
У найближчі роки гра за цими правилами буде затребувана ще більше. Після переведення операцій із землею в легальне русло армія українців-землевласників опинилася перед спокусою продати свої ділянки, а враз задовольнити цю потребу не здатен жоден латифундист-орендар.
Як Поворознюк перетворився з водія бензовоза на власника аграрного господарства, чому потребує охорони, що його поєднує з оточенням опального депутата Миколи Мартиненка, та чому він ніколи не продасть свій бізнес?
В тексті ЕП зберегла стилітику висловлювань героя інтервʼю
— У вашій біографії вказано: "Працював на бензовозі в "Сільгоспхімії", постачальником в колгоспі, який надалі очолив". Як перекваліфікуватися з водія на керівника аграрного підприємства?
— Це повинна бути жилка. Навіть коли я був водієм, то жодного колеса не бортірував (зняття шини з диска – ЕП), коли пробив. Ти розумієш, про що я говорю?
— Про здатність організовувати труд.
— Абсолютно правильно: тому дав бутилу горілки, тому ще щось, мені відремонтували все, що треба, я сів і поїхав.
— Якщо повернутися до питання, то як стати керівником підприємства?
— Коли я працював на бензовозі, були кризові часи: був дефіцит всього, включаючи бензин. Я вдень працював водієм, а вночі – підприємцем: їздив у Кременчук і скупляв по заправках бензин, потім привозив сюди і продавав.
Систематичне недосипання довело до того, що я вночі заснув за кермом і перевернувся в машині. Мене викинуло вибуховою хвилею, бо в машині було пів тонни бензину.
— Тобто коли ви зайнялися цим бізнесом, то взяли на себе фінансову частину колгоспу, який згодом очолили?
— Ні. Колгосп був взагалі не при ділах. До нього ще було далеко. Це я вам розповідаю про 93-й рік.
— Чи правда, що за постачання пального колгоспам останні сформували перед вами борги і для їх врегулювання ви почали брати з боржників їхню продукцію, включившись таким чином в аграрну історію?
— Абсолютно правильно.
— Ваше перше особисте фермерське господарство називається "Авіл". Це абревіатура імен членів вашої родини.
— Александр, Віталій, Ілона, Людмила. Спочатку компанія управляла паями батьків і сусіда.
— Наразі найвідоміше ваше підприємство – "Агрофірма "П’ятихатська". Раніше воно належало місцевим пайовикам. Як ви його очолили?
— Коли я прийшов у "П’ятихатську", на "Авілі" вже було 1 100 гектарів. Я попав у "П’ятихатську" абсолютно випадково. Ніколи не був у конторі, просто знав, що там занепадає господарство.
Тут приходе до мене одна людина і каже: "Мені треба по Ганівській сільраді вирішити питання по землі під магазин". Я питаю: "Хто там голова сільради?". Відповідає: "Він подав у відставку". Я: "А хто там секретар?". "Той-то".
Набираю сільську раду, попадаю на якусь "бабушку", яка виявилась головою ветеранської організації. Кажу їй: "Вибачте, не туди попав". Набираю знову. Вона знову бере трубку. Я представився, а вона питає: "Це ви той фермер, що в Новоселівці? У нас така проблема, голову шукаємо, може, ми б зустрілися?".
Я приїхав просто зустрітись, а в результаті отримав пропозицію очолили хазяйство.
— Скільки на той момент в агрофірми "П’ятихатська" було землі?
— 5 800 гектарів.
— Ваша цитата: "Свій капітал я сколотив сам, сам заробив ці гроші. Хоча, я вам скажу чесно, ці руки дуже багато крали. Але я ніколи не крав у людей, я крав у держави". Наведіть, будь ласка, приклади крадіжок.
— Крали солярку з кар’єру. Тоді тільки лінивий її не крав.
— Це були промислові масштаби? Тонни ?
— Крали каністрами, а за ніч були тонни.
— Чи крали ви підприємства або їх активи? Наприклад, землю.
— Це "брєд". Ну як можна підприємство украсти? Це рейдери забирають, а не крадуть.
— Чи правда, що у вас є судимість?
— У мене їх чотири.
— Усі "економічні"?
— Три за "драки", а четверта виходить "економічна", по статті 86, яка потім була перейменована на статтю 81 ("Розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки. Таємне викрадення державного або колективного майна" – ЕП). Це було за "соляру".
— Чи підтримуєте зв’язки з кимось з тих часів?
— Зв’язки які? Із судом?
— Маються на увазі засуджені, з якими ви тоді могли познайомитися. Серед них багато людей, які нині є бізнесменами.
— Розумієш, ти маєш цим жити. Якщо ти цим не хочеш жити, то ти від цього "уходиш". Я від цього відійшов і все.
— Як ви заробили перший мільйон?
— У 98-му році я взяв кредит 200 тисяч гривень у державному банку ні під що.
— Як це?
— Ну отак. Прийшов і сказав: "Мені треба гроші". Управляюча банком каже: "А що у вас є в залог?". Я кажу: "Немає нічого, крім совісті". Вона каже: "Я ще таких наглих людей не зустрічала у своїй "жизні". Пішла до начальника безпеки. Прийшов той начальник безпеки. Я їм двом повторив те саме.
Чим я їх узяв, не знаю, можливо, своєю простотою, як завжди. Посиділи, побалакали, кажуть: "Приїдеш завтра". Приходжу на другий день, і вони вже по-другому зі мною розмовляють. Дали мені 200 тисяч, написали, що в мене є якась там техніка і будівлі в "залог", хоча в мене не було нічого.
Гроші я взяв на рік. Приходе час розраховуватися, і якраз пішло різке подорожчання насіння. Я продав весь соняшник і погасив кредит.
Заходжу в банк з чистою совістю, а керуюча каже: "Саша, а ти бачив, яка ціна вже на соняшник? Ти втратив половину зароблених грошей. Міг же почекати два дні, продати і в половину мати більше". Я говорю: "Да, але ж уже строки. Я ж вам казав, що в мене є совість і я слово своє тримаю".
Слідуючий кредит вони мені вже дали на 800 тисяч. Так же само, кстаті, без залогу. От на цих грошах я піднявся.
— У що ви інвестували кредитні кошти?
— Посадив 400 гектарів соняшнику, витрачав на обробіток, на гербіциди. Це було ще до "Авілу".[BANNER1]
— Приблизно в ті ж роки у вас було підприємство "Центрнафтотрейд".
— Я майже відразу його продав. Воно створювалось під оптову торгівлю нафтопродуктами. Але у нас не зрослось з "поставщиками" – вже час трохи помінявся.
— На початку 2000-х ви стали співвласником ФК "Десна" з Чернігова. Як це сталося?
— Випадково. На той момент я вже очолював "П’ятихатську". Якось до мене приїжджає Коротков (Валерій Коротков, бізнесмен з Рівного, який помер у 2021 році – ЕП) і пропонує надзвичайно низьку ціну солярки.
Каже: "Щоб ти зрозумів, що я нормальний чоловік, я тобі привезу наперед солярку, а потім розрахуємось". І дійсно, він кілька разів привозив паливо, а я розраховувався пізніше. А потім він каже: "Дай мені гроші наперед, а я тобі привезу ще по дешевшій ціні".
Я дав два рази по 1,5 мільйона гривень, а паливо не отримав. Я почав на нього давить, а він каже: "Хочеш, я в якості розрахунку дам тобі футбольний клуб?".
— ФК "Десна".
— Так. Футбол – це мрія всього мого життя. Коли він переписав на мене цей клуб, я летів на Чернігів, як на крилах.
— Вас не турбувало, що купили актив на іншому краю держави?
— Про це навіть не думав. Прилетів у Чернігів, заходжу до мера і кажу: "Ось я купив клуб, покажи мені як мер де мій стадіон, де моя база".
А він каже: "Синок, опустися на землю. Це все муніципальне, а клуб ти купив на папері. Якщо будеш дружити з нами, значить, будеш грати на "Гагаріна" (центральний міський стадіон – ЕП), а якщо ні, то шукай інше місце.
— На якому етапі ви вирішили вийти з ФК "Десна"?
— Спочатку в мене було 100% клубу, потім 50% я переписав на Олексія Савченка (голова Миколаївської облдержадміністрації за часів президента Петра Порошенка – ЕП). У нього були плани чи то стати мером Чернігова, чи то когось свого поставити.
Але тодішній мер Соколов (Олександр Соколов, міський голова Чернігова – ЕП) почав (Савченка – ЕП) задавлювати, і Олексій передумав йти мером. Я йому кажу: "Льоша, перепиши на мене 50% "Десни" і я вже буду далі якось сам займатись". Але до концепції ми з ним не дійшли, я розвернувся і поїхав.
— Скільки загалом ви були власником футбольного клубу?
— Десь пів року. Ми навіть сезон не дограли.
— Чи правда, що у вас згоріло 30 мільйонів гривень у банку "Хрещатик"?
— 32.
— Цей банк належав Василю Хмельницькому та Андрію Іванову.
— Я не знаю, чий це банк. Але знаю, що всі мої гроші вивели за вихідні в "Міжнародний інвестиційний банк" Порошенка. Це я знаю точно.
— З Хмельницьким та Івановим не намагалися врегулювати це питання?
— Ні. Я пройшов всі "ади" українських судів і зараз будемо подавати у Європейський суд з прав людини, щоб мені вертала гроші держава Україна.
— У 2010-2011 роках ви купили кілька підприємств: "Яблуко 1", "Беліз", підприємство пайовиків "Лан", "Долинку", "Йосипівку". Чи можна сказати, що ці роки стали для вас найбільш динамічними з точки зору розвитку?
— З перерахованого оптимальний "Лан", все інше незначне. У фермерського господарства "Яблуко 1" всього 130 гектарів землі, я виміняв його на турбазу. "Беліз" я отримав, бо людина заборгувала мені гроші. Вона переоформила на мене підприємство, а коли розрахувалася, забрала підприємство назад.
— У 2011 році у вас було ТОВ "Пульс народу" (напрям діяльності – видання газет – ЕП) і благодійний фонд "З людьми і для людей". Це класичні інструменти бізнесмена, що готується до політичної кар’єри.
— Ні. Просто в мене була мрія зробить свою газету. Прийшли до мене дівчата-журналісти, які не раз брали в мене інтерв’ю, і говорять: "Олександре Григоровичу, чому б вам не зробити своє, воно вам знадобиться". І я рішив зробить, але газета з певних причин так і не запрацювала.
Так само і благодійний фонд. Я хотів об’єднати всіх "сільхозників" району, щоб робити щось для людей і з цього фонду фінансувати допомогу. Та подивися, що кожен дбає тільки про себе і готовий вдавитись за ті копійки. Тут знову не зрослося і так воно й зупинилось.
— Попереднє питання було пов’язано з тим, що ви у 2011 році були головою кіровоградської філії партії "Відродження села". Можливо, газета та благодійний фонд були потрібні для результативної участі у виборах.
— Ні. Звідки народилося "Відродження села"? Значить, рішили йти на вибори. Кожен почав виставляти свої умови: ми підемо, але ти повинен робити те-то.
Враховуючи, що Поворознюк ні під кого не лягав і ніколи не ляже, я сказав: "У такому випадку ми візьмемо щось своє і вся моя команда піде за мною". І ми пішли. Подивились, яка була "лежача" партія, і хто тут на місці був готовий на нас її переоформити. Я завжди кажу правду, як воно є. От і все.
— У 2019 році ви балотувалися до Верховної Ради, але програли. Якби виграли, то яким би були депутатом? Політику недоцільно казати правду.
— Давайте зараз підемо від зворотного. Я дуже щаслива людина, що я їх програв. Мене б або посадили, або убили б. Бо я точно не робив би те, що зараз робить багато депутатів.
— Чи коректно пов’язувати балотування з подіями 2018 року? Тоді на ваше підприємство була здійснена атака, яку ви називали рейдерською.
— Послухай: я знаю, як себе вберегти. Повір мені: депутатство ніяк не було пов’язано з тим, що я думав, як захищати бізнес.
— У вас є підприємство "Папа-роснафта", державний знак вашого автомобіля — "Папа". Це означає ваш статус?
— Коли всі судимості були погашені, я рішив зареєструвати автомат "Сайга". Потрібна була відповідна довідка з УБОЗу (Управління боротьби з організованою злочинністю – ЕП).
Ну от я приходжу і після того, як у комп’ютері ввели мої дані, висвічується красним: "Поворознюк Олександр, петровський авторитет, кличка "Папа", контролює район. І нібито ПАПА розшифровується як Поворознюк Александр Петровский Авторитет. Ну це просто "брєд".
Знаєте, звідки народились номери "Папа"? Мені їх подарували на день народження люди – 2,5 тисячі пайовиків. Вони складались по 20-30 гривень, хто скільки міг. Хотіли купити мені номер "Батько", але на всі літери в них не хватило і вони замовили номери "Папа".
— І ви не жартуєте.
— Та про це всі знають. Тому мені по...ю, хто про мене що говоре. Для мене повага людей – більше, ніж життя. Думаєте, що я рисуюся, що я тут папа?
Знаєте, що таке авторитет?
— Людина, чиї дії відповідають сказаним словам.
— А я вам скажу по-народному, як люди про це говорять. Сказати? Зробив Поворознюк хороше діло – йому дали одну квітку. Зробив Поворознюк ще одне хороше діло – дали ще квітку. Він зробив хороше третє діло – провів газ і воду в село безплатно – мені дали третю квітку. А три квітки, синок, це букет.
Букет – оце і є авторитет. І я горджусь тим, що я їжджу з номерами "Папа", і мені по...й, хто про мене що думає.[BANNER2]
— Ви майже на відмінно закінчили школу і водночас маєте досвід ув’язнення. Тобто ви відмінник-авторитет. Як це може поєднуватися?
— А чого не має поєднуватися? Я тобі скажу, що мене до восьмого класу дівчата били. Ти ж не повіриш в це? А я тобі кажу, що приходжу зі школи і плачу. Тому що виховання в мене в сім’ї було таке. Мати мені казала: "Синок, не дай бог ти на людину руку піднімеш".
Я перші сто грамів горілки випив у 22 роки, бо на тиждень три дні ходив на бокс, а інші три – на футбол. Для мене спорт – це було все.
А потім, коли я вчився в криворізькому технікумі, мати купила мені за 180 рублів джинси "Монтана". Якраз тоді в Кривому Розі були "бігуни". Якось вони мене оточили і хотіли з мене їх зняти. Я кажу: "Я не вкрав ці штани, це мені мати купила". Вони говорять: "Ти що – не зрозумів?".
Один з них дістав ножик-"бабочку", і вони втрьох прижали мене на задньому дворі гастроному. Я "отходю", "отходю", хотів тікати, але перечепився через пляшки і як по замовленню одна з них падає мені на плече. Я хватаю її за горличко, вдарив нею двох, а після цього втік.
З того часу я в технікумі не вчився: мене понесло, бо я зрозумів свою силу. Як я заходив у ресторан – всі виходили.
— Ви постійно демонструєте, що маєте зброю. Але, судячи з ваших фінансових досягнень, ви точно розумніші за той імідж, який створюєте.
— А в чому імідж, скажи? Я готовий стріляти, якщо прийдеться захищатися. Повір, ти не був у ситуаціях, коли їдеш, а в тебе з гранатомета стріляють. Або коли їдеш, а потім нараховуєш 18 куль у броньованій машині. Як не може бути під рукою автомат? Синок, та він завжди в мене під рукою. Життя таке.
— Досі в цьому є необхідність?
— Звичайно. Чим більше ти маєш, тим більше до тебе появляється цікавість. Хіба ти не розумієш?
— Так, але ваш рівень уже вищий за середній клас. Люди цього рівня давно перейшли від силового з’ясування стосунків до інших інструментів.
— Та яке? Навпаки. Чим більше виростаєш, тим більше тебе хочуть "втіхаря" йоб...ти, щоб ти нікому тут не маячив. Ти прав, зараз я, може, трошечки переріс середній клас, але раніше в мене було дві людини охорони, а зараз 12 людей "Титану". От і вся різниця.
— Ви кажете про фізичну охорону, але чим більший бізнес, тим більше він потребує юридичного і нормативного захисту. Який у вас адміністративний захист?
— Зараз у бізнесі потрібен хороший бухгалтер, мозок директора і, враховуючи наш нестабільний час, проникливий юрист. От і все.
— Один з класичних інструментів захисту – офшор. Використовуєте його?
— Навіть не знаю, що воно таке. Я плачу податки лише в Україні.
— Місцеву владу використовуєте як адмінресурс? Кажуть, вашим автомобілем користується начальник управління захисту економіки в Кіровоградській області Володимир Духно. Це авто, що донедавна належало вам, було перереєстроване на сестру Духна Олену Журило.
— Як було насправді? Я продавав старий джип, і до мене приїхав перекупщик. Ми домовились. Я дав йому довіреність, щоб він поїхав переоформляти машину. На кого він її переоформив, мені взагалі не цікаво.
Духна я бачив два рази. Перший раз – коли він мене викликав на допит за те, що моє господарство не подало декларації. А другий раз він викликав мене на допит через когось іншого.
— Природа фізичних атак на вас пов’язана з конфліктами за землю?
— Колись мені один мій кум, який був дуже високо в "органах", сказав золоті слова: "Якщо ти досягаєш якогось певного рівня і не йдеш в політику, то політика прийде до тебе". Кожен же хоче заволодіти твоїм бізнесом.
Якось я сиджу в себе в ресторані і бачу: сидять молоді люди за столом. Думаю: посиджу, поп’ю каву, послухаю, про що молодь розмовляє. Сиджу, слухаю і мене в жар кинуло. Сидять і розмовляють, як вкрасти грошей, як обдурити.
— Навесні у вашому кабінеті була підірвана граната. Хто це зробив і чому?
— Це людина, яку я знаю з дитинства, ми дружили. Я багато йому допомагав, викупив його з боргів. У березні цього року він до мене прийшов, позичив 10 тисяч доларів, а 20 квітня він кидає гранату. Це був відчай.
Він просто кинув гранату на стіл і усміхнувся: він уже себе бачив "там". Один з тих, хто був у кабінеті, сказав: "Не спрацювала". Цей, що кинув гранату, повірив і почав класти собі гранату в кишеню. Якраз в цей момент вона зірвалась, і так вийшло, що він закрив собою всіх.
— Скільки на вас було загалом замахів протягом життя?
— Жорстких – три: розстріляна машина, підірвана машина і ця граната.
— Ви знаєте хоч одного замовника?
— А як ти можеш знати? Догадуватися можеш, а знати як? Я догадуюсь, але намагаюсь обмежувати себе від спілкування з цими людьми.
— Зараз ви відомі як власник футбольного клубу "Інгулець". Спонсором цього клубу є енергетичний трейдер ETG, якого пов’язують з Русланом Журилом – одним з найближчих соратників колишнього народного депутата Миколи Мартиненка. З якого року ви знайомі з Журилом?
— З дитинства. Він з Жовтих Вод. Скільки пам’ятаю Жовті Води – стільки і його.
— Якщо ETG – спонсор "Інгульця", то ви з Журилом – бізнес-партнери?
— Вони приїхали, кажуть: "Інгулець" – народний клуб, він на слуху. Можна розрекламувати своє підприємство по енергетиці?". Я відповів: "Без проблем. Що будете платити?". Вони озвучили і ми домовились.
— Журило також співвласник великої кількості сонячних електростанцій. Ви власник великого земельного фонду. Чи є у вас спільні проєкти?
— Спільного в нас немає нічого абсолютно. Про цю енергетику я взнаю тільки через те, що їду кругом Жовтих Вод і дивлюся: стоять сонячні батареї. Дзвоню йому: "Русік, не знаєш, хто це будує?". Він відповідає: "Я". Оце й все.
— Чи отримували ви пропозиції щодо продажу бізнесу?
— Звичайно. Якось у 2014 році приїжджали забирати господарство. Знову пішло "тра-та-та" (збройне протистояння – ЕП) і все пішло-поїхало спочатку.
— Розглядаєте можливість повного або часткового продажу бізнесу?
— Це виключено. Не хочу навіть розмовляти.
— Чому у виробничому процесі не переходите на ланку вище, тобто не будуєте потужності з переробки власної продукції?
— Хто тобі це сказав? Ми робимо всі види круп, муку, олію, напівфабрикати з м’яса.
— Опишіть, будь ласка, обсяг виробництва в цифрах.
— Нічого не скажу, тому що половина цієї продукції роздається. Якщо коротко, то на кінцеву продукцію ми переробляємо близько 30% від загального обсягу.
— Що відбувається з іншими 70%?
— Продаються трейдерам.
— Експортом не займетеся?
— Якби я експортував, у мене були б офшори. Не хочу. Я патріот свого краю і хочу податки платити в Україні.
— Який у вас земельний фонд?
— У межах 20 тисяч гектарів.
— Який загальний річний дохід вашої групи?
— Якщо це сказати, люди будуть вираховувати, скільки виходить з гектара. Тому зараз говорить про це не буду. Сільськогосподарський рік закінчується в лютому. От коли буде річний звіт, то можна буде по чомусь дивитися.
Я цього року пшеницю починав продавати по 7 800 гривень (за тонну – ЕП), а зараз продаю по 8 760. Ось сьогодні заключив контракт по 8 850.
— Можна сказати, що доходи групи перевищують мільярд гривень на рік?
— Кілька сотень мільйонів.
— Як ви ставитеся до старту земельної реформи?
— Чудово.
— Чи купували вже землю за новим законом?
— Звичайно, і багато.
— Скільки?
— Знову ви мене тягнете на цифри. Ну багато. Люди продають багато.
— З озвучених вами 20 тисяч гектарів – понад 10%?
— Послухай, багато хто про це не хоче говорити.
Зрозумійте одну істину: Зеленський зробив не закон про куплю-продажу землі. Він узаконив ці відносини. Земля вже давно продана. Просто по інших схемах: емфітевзис (довгострокове, відчужуване та успадковане речове право на чуже майно, яке полягає в наданні особі права користування ділянкою – ЕП), заповіти, генеральна довіреність.
— Плануєте розширювати земельний банк?
— Тільки в Петрівському районі. Мети такої нема, але якщо в районі щось буде продаватися, і в мене будуть на це гроші, ми будемо це купляти.
— Чи правда, що якщо земельний фонд господарства перевищує 30 тисяч гектарів, то його вже неможливо якісно адмініструвати?
— Якщо ти маєш понад 30 тисяч гектарів, то просто втрачаєш контроль над обліком. Я звик контролювати все сам, тому кажу зі своєї "колокольні".
— На якому місці ви серед латифундистів за розміром земельного банку?
— По земельному банку некоректно себе ставити на якесь місце. Я взагалі не цікавлюсь, хто як живе. Саме головне – щоб до мене не лізли, бо голову відіб’ю.
— Світ іде шляхом глобалізації. Навіть великий український бізнес нерідко погоджується стати частиною міжнародних корпорацій. Ви не замислювалися про об’єднання з якимось великим бізнесом? Наприклад, стати молодшим партнером умовного Олексія Вадатурського.
— Ти не пройнявся цією схемою, що тобі люди дарують номери "Папа". Ти не розумієш, що цей бізнес залежить від людей. Це людська земля. Поки вони з тобою укладають договори, доти ти працюєш. Як тільки вони пішли до когось – все, ти ніхто в цьому житті.
Щоб люди вірили в тебе, треба робити для людей, а не думати про Вадатурського чи про когось там ще. На...й вони взагалі потрібні.
— Чи залучаєте банківське фінансування?
— Частково.
— Можете озвучити приблизну суму кредитів вашої групи?
— Це ж не коректно. Не скажу.
— Скільки вартує ваш бізнес? Яка його капіталізація?
— Я не задумувався над цим питанням. Активів у межах 2 мільярдів гривень.
— За яким принципом вибираєте топменеджерів на свої підприємства?
— Девіз у мене з першого дня один і той же: не брехати, не красти і не пити. Все інше – робочі моменти.
— Що робите, коли виявляєте крадіжки?
— Давай так: є моменти, коли правду сказати не можу, а брехати не хочу.
— Чи правда, що утримання "Інгульця" коштує 600 тисяч доларів на місяць?
— Десь 3 мільйони доларів на рік.
— Чи дає статус власника клубу можливість виходу у вищу лігу бізнесменів? На виїзному матчі знайомитеся з умовним Коломойським?
— Мені абсолютно байдужі всі ці знайомства, я роблю все, від чого отримую кайф. І все. Тепер про те, скільки трачу на футбол. Якби воно було збитковим для мене, якби я за рік заробляв менше, ніж витрачаю, я цим би не займався.
— З яким великим бізнесменом вас познайомив футбол?
— Навіть якщо і познайомив, я від цього не мав ніякої користі, ну абсолютно.
— Кажуть, ви пишете вірші. Можливо, пам’ятаєте якийсь з них?
— Так, я один написав, тому, звичайно, пам’ятаю.
Из босоты местного значения
Я поднялся просто до небес,
И мое прямое назначение –
Это 600-й мерседес.
Не банкир я, не владелец фабрики
И не импортирую белье,
А друзья мои – заслуженные гаврики,
Самое конкретное жулье.
Від редакції. Текст вірша насправді є першим куплетом пісні "Пальчики", яку у 2000 році випустив Гарік Кричевський.