| Колонки |
Скасування або накладання мораторію завжди гостро резонує в суспільстві. Він сприймається як аналог державного вето або протекція для певних видів господарської діяльності чи верств суспільства. Чи завжди мораторій – це благо?
Слово "мораторій" походить від латинського moratorius, яке перекладається як "уповільнення" чи "відстрочення". Термін "мораторій" означає відстрочення виконання зобов’язань, що встановлюються державою на певний термін або до закінчення яких-небудь надзвичайних подій, наприклад, війни.
Тобто один з ключових моментів – це визначення терміну, упродовж якого діє обмеження. Мораторій не варто сприймати як константу. Запам’ятайте цю тезу.
У спрощеному вигляді це інструмент, завдяки якому держава захищає певні підприємства чи галузі від негативного впливу інших учасників ринку. Це протекціоністська історія, коли один гравець отримує перевагу над іншим.
Мораторії не є ноу-хау, вони широко застосовувалися в країнах пострадянського простору. Це своєрідні важелі впливу, які не є природним елементом ринкової економіки, бо дискримінують одних суб’єктів господарювання перед іншими.
У випадку мораторію на стягнення майна компаній з державною часткою це протекція таких компаній перед кредиторами, банками, постачальниками та підрядниками. Це інструмент, що створює свідому нерівність в умовах ринку.
За одними даними, в Україні діють 45 мораторіїв, за іншими – 46. Завдяки цим інструментам держава управляє критичними речами. Питання в тому, що за своєю природою мораторій – це тимчасовий захід, тобто чітко обмежений в часі, після завершення якого має відновлюватися status quo.
Проте в наших реаліях, свідомо чи несвідомо, ці тимчасові мораторії, строк дії яких відповідно до практик зазвичай становить один рік, діють десятиліттями.
Такий феномен дозволяє досягти протилежного ефекту порівняно з первісною метою (захист чи оздоровлення галузі чи сфери), адже система підлаштовується, адаптується, а часом й асимілюється з ними. Починається цікава історія, коли сама система, яка побудована в реаліях нескінченних мораторіїв, починає захищати викривлений status quo і не зацікавлена в його зміні.
Наведу зрозумілий приклад. Лікар призначає пацієнту ліки для одужання на визначений період або до покращення стану. Покращення настає. Лікар скасовує призначення, аргументуючи, що далі організм має відновитися сам.
Однак пацієнт далі вимагає рецептів з призначеннями непотрібних йому препаратів, бо так простіше, швидше і легше. Головне – це не потребує зусиль з боку пацієнта. Аналогічним чином діють численні мораторії.
З одного боку, мораторій має благородну мету. Наприклад, заборона на продаж державного майна базується на основі закону, ухваленого 20 років тому. Звісно, у ретроспективі двадцятирічної давнини мораторій цілком логічний та практичний.
Держава з метою недопущення виведення цінних активів з підприємств, де вона є міноритарним власником, встановлює мораторій на стягнення активів.
Уряд мав упродовж року з дати набуття чинності законом у 2001 році ініціювати зміни до законодавства, щоб забезпечити належний захист інтересів держави та прозорий спосіб відчуження таких активів, і мораторій було б знято через рік.
Проте немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Про необхідні доопрацювання мораторію та законодавчої бази всі забули на десятиліття.
До чого призводить така забудькуватість стосовно скасування мораторію? Державні підприємства або суб'єкти господарювання державного сектору беруть кредити в банках. Потім, прикриваються мораторієм, відмовляються повертати кошти, адже державні підприємства мають протекцію від держави.
Від такої "допомоги" страждають і взаємовідносини між держпідприємствами та великими постачальниками. Наприклад, постачальник виграє тендер, своєчасно відправляє товар або надає послугу, а держпідприємство, відчуваючи протекцію у вигляді мораторію, "забуває" розрахуватися. Постачальник не отримує коштів, страждає економіка, руйнуються нормальні, цивілізовані ділові відносини.
У такі моменти чітко видно, що мораторії суперечать одному з принципів європейської спільноти – принципу правосуддя. Він реалізується через виконання рішень судів. На жаль, наявність мораторіїв цей принцип підриває, віддаляючи нас від перспектив вступу в Євросоюз. Адже щоб стати членом європейського суспільства, потрібно забезпечити рівність усіх суб'єктів перед законом.
Тривала дія мораторіїв створює тіньові схеми, приховує недоліки господарських рішень. Профіт сумнівний, тому всі державні підприємства мають працювати в рамках однакового правового поля у відносинах з кредиторами, банками та постачальниками. Без цього побудова європейського суспільства неможлива.
Дехто з опонентів може апелювати до невдалого моменту для законотворчих змін, але зміни в нас завжди не на часі: то вибори, то пандемія, то війна. Мораторії видозмінюються, нікуди не діваючись, продовжують створювати перешкоди для формування нормальних господарсько-економічних зв’язків.
Скажу кілька слів про проєкт закону №11139, який скасовує мораторій на стягнення майна компаній з державною часткою. Скасування не стосуватиметься стратегічних підприємств та ОПК. В іншому логіка ініціативи проста.
Піднімаємо ліміт участі держави в статутному капіталі з 25% до 50%. Упродовж наступних трьох років запроваджуємо перехідний період, під час якого ліміт на статутний капітал держави буде поступово рухатися до 100%.
Держава повністю відповідатиме за фінансово-господарську діяльність підприємства, а скасований мораторій дозволить постачальникам мати впевненість, що борги будуть реструктуризовані і почнуть обслуговуватися.
Додаткові профіти – покращення інвестиційного клімату, можливість гарантування рівних економічних умов для приватного бізнесу та публічних підприємств. Інвестори зможуть робити вигідні вкладення та мінімізують ризики.
Ми вже маємо приклади позитивного впливу скасування мораторію. Пам'ятаєте резонансне відкриття ринку землі? Якими тільки жахами не лякали суспільство: і землю всю скуплять, і нічого не залишиться аграріям, простим селянам.
Паралельно землі відчужувалися через тіньові схеми (підставні довіреності, договори емфітевзису та оренди на 50 і більше років). Бюджет недоотримував мільйони податків, місцеві громади, де розташовані угіддя, – надходжень.
Що виявилося в реальності? За інформацією Держгеокадастру, з моменту відкриття ринку земель укладено 195,9 тис угод купівлі-продажу сукупною площею 432,2 тис га. Тобто в обіг потрапив лише 1% аграрних земель.
З них 99,5% залишилися в аграрному виробництві. Люди отримали можливість розпоряджатися своїм активом на власний розсуд, держава отримала надходження у вигляді податків, виробники – варіант законно збільшити земельний банк для масштабування діяльності. У виграші залишилися всі.
Те саме буде і із скасуванням інших мораторіїв. Варто лише набратися рішучості і почати прощатися з неефективним державним протекціонізмом.