| Колонки |
Час від часу доводиться чути або читати нарікання з боку аграрного бізнесу та асоціацій, буцімто банки в Україні не готові кредитувати малих та середніх сільгоспвиробників.
Мені, як голові правління комерційного банку, завжди дивно, коли говорять, що банки не готові кредитувати.
Адже банки саме для цього й створені - акумулювати гроші та надавати їх тим, кому потрібно. І агросектор у цьому - не виняток.
Візьмемо, наприклад, наш банк. Ми спеціалізуємося саме на кредитуванні аграріїв.
І ми не женемося ані за великими сумами, ані за великими клієнтами: ми націлені саме на малий та середній бізнес.
Хоча ми офіційно декларуємо, що кредитуємо аграріїв, які мають земельний банк від 100 гектарів, але насправді працюємо і зі значно меншими клієнтами.
Найменший земельний банк, під який ми надаємо кредити - це 70 га. А найменший кредит, який ми видали - це лише 8 тис. доларів.
Ми дуже лояльно ставимось до питань застави у позичальника. І кредитуємо навіть під заставу майбутнього врожаю, що буде збиратись на розпайованих землях, будемо чесними, з невідомо яким статусом (оскільки через наявність мораторію на землю, питання права власності на землю в більшості випадків в аграрному бізнесі є дуже складним).
Це той ще виклик, але ми працюємо з малими та середніми підприємцями навіть за таких умов.
Ми також беремо у заставу стару техніку і навпаки - ми фінансуємо купівлю б/у техніки світових брендів "з пробігом" у 10-15 років.
Адже фермеру, який працює на 100-200 гектарах, не потрібні трактори за 200-300 тис. доларів.
[BANNER1]Отже, ми готові працювати і вже активно працюємо з українськими фермерами, з усіма їх труднощами та особливостями їхньої роботи.
Але все ж таки ми – банк і як решта банків кредитуємо не власними грошима, а за рахунок коштів депозитів, і ці кошти маємо повернути.
Тому ми можемо давати кредити тільки тому і тоді, коли будемо впевнені, що позичальник ці гроші поверне.
А це в свою чергу впирається у кілька питань.
По-перше, позичальник - у цьому випадку малий чи середній фермер - має розуміти, що саме він робитиме з грошима, як забезпечить свій прибуток, а відтак - повернення нам грошей.
Інколи ж до нас приходять аграрні виробники не з планом і чітким прорахунком, за рахунок чого він зможе ці гроші віддати, а зі студентськими "рефератами" - нереалістичними, необрахованими планами, в яких написано, що якщо ринок буде зростати, то можна з вкладеної на гектар тисячі доларів отримати п’ятсот чистими й так віддати кредит.
Таких позичальників та їх "реферати" ми навіть не розглядаємо.
Ми не можемо припуститися ситуації, коли фермер інвестував в усі потрібні й непотрібні технології, а потім залишився винним всьому світу і нам.
Нерозуміння фермерами, що для роботи з банками потрібні якісні обрахунки власного бізнесу та його перспектив, - це перша суттєва проблема, що стримує подальше нарощування співпраці з ними.
Саме тому ми дивимось на людей та їх досвід. Людина має розуміти свою роботу, свій бізнес, свої інвестиції.
Якщо вона працює на своїй землі вже 5-10 років, якщо знає, що, коли та за яких умов дає їй врожай, а що - не дасть ніколи, питання застави для нас стає менш критичним і ми починаємо з такою людиною діалог.
А друге питання - це питання того, чи володіє фермерське господарство землею, на якій воно працює, чи ні. Питання землі, як основи основ.
Адже якщо до мене приходить людина по більшу суму, ніж я готовий дати з урахуванням його бізнес-плану на один сезон, але ця людина є власником землі, то це підвищує потенціал кредитування, оскільки забезпечує більшу стабільність бізнесу та надає додаткові гарантії кредитору.
Але якщо позичальник не є власником своєї землі - часто виникає зворотня ситуація: навіть якщо ми готові дати більшу суму на більший період часу, такі позичальники, зазвичай, відмовляються від "довгих" позик. Чому?
Говорять, що не готові вкладати кошти у довгострокові проекти, наприклад в зрошення, яка значно збільшила б доходність їхнього бізнесу, адже це - довгострокове зобов’язання, брати яке на себе вони не можуть, бо земля - не їх, і не має гарантій, що вже завтра її не заберуть в позичальника.
Саме тому хоч в нас є кредитна програма для малих та середніх аграрних господарств на сім років, наші позичальники беруть кошти переважно лише на 2-3 роки.
Питання володіння землею, на якій бізнес працює, надзвичайно важливе для всіх, але найбільш воно є важливим для малих фермерів.
А найголовніше – саме в них у разі запровадження ринку землі буде перевага над рештою позичальників.
Адже малі фермерські господарства не будуть купувати величезні угіддя, а купуватимуть 50-100 гектарів і на певну суму їх прокредитує будь-який банк.
Мова йде про 30-40 тис. доларів позики під таку операцію. Це не мільярди, потрібні для агрохолдингу, якому треба буде викупити одразу 100-200 тис. га.
Після запуску ринку землі вартість кредитування для фермерів зменшиться, адже землю можна буде використовувати як заставу, і клієнтам банків не доведеться платити за ризики того, що частина позичальників не поверне свої кредити.
Після запуску ринку землі аграрії тільки виграють, кредитування пожвавиться, а вартість грошей зменшиться.
І питання "чи будуть банки кредитувати фермерів" стане безглуздим.