Українська правда
Економічна правда
Колонки

Залучення інвестицій у газовидобуток: що пішло не так?
14.10.2020 08:37
Хто винен у тому, що угоди з інвесторами 9 нафтогазових ділянок, площею майже як Закарпатська область, досі не підписані і що з цим робити.

Іноді здається, що відкладати вирішення певної справи на останній момент – це національний вид спорту в Україні. 

На жаль, довгоочікуване та анонсоване залучення в Україну щонайменше 450 мільйонів доларів у газовидобуток через укладення угод про розподіл продукції (УРП) спіткала саме така доля. 

Станом на сьогодні жоден із інвесторів, що перемогли в конкурсах на 9 перспективних нафтогазових ділянок загальною площею понад 11 тисяч кв. км. (дорівнює приблизно 14 площам Києва або площі Закарпатської області), не може похвалитися узгодженим текстом угоди. 

Спробуймо розібратися, чому так трапилося і чи є ще шанс за кілька тижнів завершити те, на що вже витрачено більше року.

На мою думку, справедливими є звинувачення в нерезультативності переговорного процесу, що лунають і в бік Міжвідомчої комісії з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції ("Комісія"), і в бік інвесторів. 

Однак, як кажуть, диявол ховається в деталях. 

Чи виправдана критика діяльності Комісії

Я вважаю, що виправдана. Утім, на відміну від інших критиків, які зупиняються на констатації цього факту, наголошу як член цієї Комісії на кількох реальних проблемах, з якими зіштовхнувся особисто.

Брак мотивації та прагнення досягти максимального результату.

Що являє собою Комісія? Це група людей, сформована здебільшого із представників органів виконавчої влади, окрім яких до її складу також входять кілька народних депутатів. 

Для багатьох учасників робота в Комісії є тягарем, що лише перевантажує і без того насичений графік. Оскільки жодної винагороди члени Комісії за свою роботу не отримують, виникає логічне запитання: що мотивує їх виконувати обов’язки ефективно та з націленістю на результат? 

Гра в одні ворота. Чому Україна нехтує інвесторами

Незважаючи на те, що діяльність у межах УРП за своєю сутністю є прикладом державно-приватного партнерства, ми змушені констатувати, що Комісія як один з учасників цього процесу (як на мене, через об’єктивні обставини) є демотивованою та абсолютно байдужою до того, скільки угод зрештою буде підписано – одна або всі.

Страх відповідальності.

Окрім того, що членство в Комісії є додатковим тягарем, це ще і додаткова відповідальність для кожного її учасника. 

Враховуючи, що більшість членів є державними службовцями зі стажем, вони чудово розуміють усі небезпеки державної служби, які коротко можна схарактеризувати висловом одного з колег "комісія пройде, прокуратура прийде". 

Очевидним наслідком цього є бажання надати всім інвесторам однакові умови, не зважаючи на унікальність ситуації кожного з них. 

Мотивацію окремих членів Комісії щодо толерування такого підходу виправдати дуже просто: будь-яку відмінність умов доведеться згодом пояснювати представникам правоохоронних органів.

Відверте ігнорування особливостей кожного інвестора та прийняття рішень, що поширюються на всіх інвесторів.

Бізнесова логіка підказує, що оскільки в кожного інвестора свої умови, обсяги та інші параметри інвестицій, що визначені за результатами проведених державою конкурсів, із кожним з них потрібно домовлятися окремо, забезпечивши при цьому баланс інтересів сторін. 

Але оскільки існують дві проблеми, що описані вище, Комісія вирішує інакше: запропонувати всім єдиний рецепт успіху. 

В результаті декілька місяців доводилося споглядати таку картину: Комісія ухвалює позицію, вона подобається інвесторам А та Б, однак з нею категорично не погоджується інвестор В і пропонує свої зміни. Комісія розглядає зміни та змінює своє попереднє рішення; інвестор В щасливий, а інвестори А та Б надсилають свої листи-незгоди з прийнятим рішенням. Як кажуть, наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.

Що ж, здається, злочин розкрито і винного знайдено. Саме такого висновку може дійти швидкий на присуди читач – і забути про проблему, маючи щодо неї цілком сформовані уявлення. Утім, переконання, що у всіх проблемах винна Комісія, є поверхневим.

Що не так з інвесторами?

Досить часто образ будь-якого інвестора ґрунтується на уявленнях про священну корову, на яку можна лише із захопленням дивитися і ні в якому разі не займати. 

Проте реальність, як це часто буває з міфологізованими уявленнями, істотно, а часом і кардинально відрізняється від них.

Небажання розпочати переговори з компромісних позицій.

Маючи достатньо часу, щоб критично оцінити перші проєкти своїх угод та спробувати самим запропонувати компромісні редакції, деякі інвестори прийняли свідоме рішення вимагати абсолютно все. Ні, навіть більше. 

Обізнаний у юридичних тонкощах корпоративних перемовин читач скаже, що це класична практика на ранніх стадіях переговорного процесу. Напевно, що так, однак дозволю собі зауважити, що в нашому випадку ця тактика коштувала інвесторам кілька місяців даремно змарнованого часу.

Заради справедливості відзначу, що реакція Комісії на перші проєкти УРП також була далека від ідеальної. 

Замість того щоб самим спробувати знайти точки дотику, більшість тодішніх членів Комісії з низки важливих питань обстоювали позиції, які з усією очевидністю не влаштовували б жодного притомного інвестора. 

Згодом ця теза була підтверджена і Комісія була змушена змінити низку своїх попередніх рішень, щоправда, також ціною втрати декількох місяців часу.

Віра в те, що держава є слабкою стороною в переговорному процесі. 

Розуміючи, що становлення інституцій в Україні відбувається повільно, а самі інституції ще є доволі слабкими, деякі інвестори категорично не сприйняли аргументованих відмов у задоволенні їхніх вимог. 

Як наслідок – ми стали свідками численних листів на адресу вищого керівництва держави та публікацій у ЗМІ, що звинувачували Комісію у відсутності інвестор-орієнтованого підходу та наміру завадити інвесторам інвестувати в газовидобуток в Україні сотні мільйонів доларів. 

Виявляється, що набагато легше звинуватити Комісію в саботажі переговорів та підриві енергетичної незалежності України або ж просто очікувати наближення дедлайну зі сподіванням, що члени Комісії, зазнавши загального осуду за нібито зрив процесу, пристануть на всі умови інвесторів, аніж переглянути свої апетити та почути аргументи держави.

Коронакриза.

Незважаючи на те, що коронакриза є об’єктивною причиною, яка стала спільним лихом для всіх учасників процесу, вона сильніше вплинула саме на поведінку інвесторів. 

Останні переоцінили заплановані інвестиції з урахуванням нової (тимчасової?) реальності та зайняли ще жорсткіші переговорні позиції. 

Деякі інвестори навіть відмовилися від проєктів достроково й або офіційно вийшли з процесу ("Укрнафтобуріння"), або практично втратили інтерес до подальших переговорів.

То "все пропало" чи шанси на успіх ще все-таки є?

Як на мене, то для України зараз настає час "ікс" для розвитку власного газовидобутку. Попри весь прогрес ринку природного газу, об’єм видобутку українського газу у 2019 році майже аналогічний видобутку у 2014 році. 

Для того, щоб покрити дефіцит споживання природного газу, Україна щороку імпортує понад 10 мільярдів кубометрів цього ресурсу, що створює щонайменше дві проблеми: поглиблює торговий дефіцит України та гальмує ріст національного ВВП (згідно з дослідженням, у середньому кожна гривня, що інвестована в газовидобуток, створює додаткові 1,49 грн в інших галузях економіки).

З точки зору політика переконаний, що саме УРП зараз може стати тим інструментом, який забезпечить прорив України в розвитку власного газовидобутку. 

Тим більше, що підписання угод перебуває на відстані витягнутої руки: Комісія повинна зрозуміти, що кожен інвестор є важливим, і лише максимальний результат буде розцінений як успіх; члени Комісії перестануть боятися відповідальності та знайдуть ідеальний компроміс інтересів інвестора та держави в кожній угоді; кожен інвестор критично оцінить список відкритих питань та зрозуміє, що продовжувати дискусії по частині з них – це марне витрачання часу і запропонована державою позиція вже є компромісною. 

Шкода, що це все потрібно зробити за наступні декілька тижнів, однак шанс на успіх ще є.






УКР | РУС
Головна | Новини | Публікації | Колонки
©2006-2015 "Економічна правда"