Українська правда
Економічна правда
Колонки

У держави з’явилося право відібрати будь-який банк. Чи це законно?
22.05.2020 13:23
Практика ЄСПЛ в контексті прийняття "антиколомойського закону" та які ризики закладені для інших українських банків

В середині травня Верховна Рада України прийняла в цілому проєкт Закону № 2571-д (так званий "антиколомойський законопроєкт").

Ми вирішили проаналізувати його з точки зору дотримання прав колишніх власників вже націоналізованих банків, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Раніше ми вже аналізували частину його положень, покликаних не допустити повернення націоналізованих банків колишнім власникам. Зараз пропонуємо зосередитись на інших, "вторинних" та менш "афішованих" змінах до чинного законодавства.

Зокрема, йдеться про зміни до механізмів судового оскарження процедури виведення державою неплатоспроможних банків з ринку.

Видається, що під прикриттям власне "антиколомойських" змін, пропонується прийняти значну кількість додаткових норм, які докорінно змінюють чинну процедуру виведення "нібито" неплатоспроможних банків з ринку. 

Вадим Шульман про суд з Коломойським та роль Приватбанку в схемі відмивання коштів

Так, вам не здалось – саме "нібито" неплатоспроможних, оскільки виходячи з вказаних норм, держава в особі НБУ та Фонду може без особливих зусиль, не наводячи жодних вагомих аргументів, вивести з ринку (іншими словами "вилучити у власників") будь-який банк. 

Зупинити вказану процедуру після її початку просто неможливо. Якщо ж власник через суд доведе, що на момент початку процедури виведення його банку він був цілком ліквідним, ну що ж, помилились … буває. 

У такому випадку держава буде готова сплатити розраховану за її власними критеріями компенсацію. Але повернути банк, чи хоча б зупинити процедуру його виведення на початкових стадіях, коли "не все ще втрачено" – ні, ні і ще раз ні!

Що говорить практика ЄСПЛ?

Тут варто наголосити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), частки та акції є майном не лише як частка активів підприємства, а і як повноваження, зокрема керувати компанією, що їх вони давали власнику ("Sovtransavto Holding v. Ukraine", п. 91). 

Відтак, за певних умов перспектива отримання грошової компенсації може бути недостатньою, особливо, коли йдеться про банк, який, на думку власника, є цілком ліквідним. 

Простіше кажучи, кожен власник чи акціонер банку, щодо якого розпочато процедуру виведення з ринку має повне право вимагати залишення йому банку, а не жити сподіваннями на те, що можливо потім він доведе свою правоту та отримає компенсацію.

Видається, що цікавими у цьому контексті будуть висновки ЄСПЛ в рішенні у справі "Capital Bank AD v. Bulgaria" (пп. 135 - 140). У вказаній справі Болгарський національний банк (БНБ) відкликав ліцензію банку заявника, а згодом розпочав процедуру його ліквідації. 

Банк-заявник оскаржив рішення БНБ, однак усі його скарги були відхилені судами. При цьому, суди не переглядали обґрунтованість рішень БНБ, оскільки це питання за законом належало до його виключної "дискреції". В результаті зазначених подій банк було продано за 1 лев іншому банку.

Заявник стверджував, що банк було виведено незаконно. На його думку, він був позбавлений будь-якої реальної можливості оскаржити виведення його з ринку. Уряд аргументував необхідність запровадження таких обмежень тим, що держава переживала у той час глибоку кризу банківської системи.

ЄСПЛ зазначив, що можливості оскарження рішень Національного банку були дуже суттєво звужені національним законодавством. Фактично, прийняття БНБ рішення про виведення банку з ринку запускало безповоротний процес. 

Ключовий наголос у своєму аналізі ЄСПЛ зробив на тому, чи була у вказаній справі нагальна потреба для такого обмеження прав банку.

ЄСПЛ погодився з тим, що "в такій чутливій економічній сфері як стабільність банківської системи Договірні Сторони володіють широкою свободою розсуду і, що в певних ситуаціях – особливо в контексті банківської кризи, як та, що була в Болгарії у 1996 – 1997 роках – може бути нагальна потреба діяти дуже швидко, щоб уникнути завдання непоправної шкоди банку, його вкладникам, іншим кредиторам чи банківській та фінансовій системі загалом".

Проаналізувавши обставини справи ЄСПЛ, наголосив на тому, що незважаючи на те, що ліцензію було відкликано в час банківської кризи, ніщо не вказувало на те, що питання було настільки терміновим, що будь-яка затримка, спричинена певним судовим процесом завдала б йому непоправної шкоди. 

Наприклад, на той момент, коли у банку було відкликано ліцензію, там уже 6 місяців як працював спеціально призначений адміністратор. Це зокрема суттєво знижувало ризик розтрати коштів банку до закінчення процедури. 

Суд також наголосив, що в таких умовах існувало набагато менш радикальних способів для того, щоб досягти бажаних результатів (захист інтересів вкладників): наприклад призупинити ліцензію та розглянути справу в прискореному порядку.

ЄСПЛ у своєму рішенні дійшов висновку, що дійсно, за певних умов, коли необхідно вживати термінових заходів, обмеження процесуальних прав банку щодо можливості оскарження рішень державних органів про виведення його з ринку може бути виправданим. 

Однак, застосування повної заборони на всі випадки не відповідає вимогам статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. В подальшому ЄСПЛ підтвердив цю позицію і у справі "International Bank for Commerce and Development AD and Others v. Bulgaria" (пп. 106 - 107).

В світлі зазначеного постає запитання: чи є передбачена Законом процедура виведення банків настільки нагальною для досягнення якихось суспільно вагомих інтересів, що їх власників необхідно позбавити будь-якої процесуальної можливості вплинути на цей процес чи (при)зупинити його?

Очевидно, що не можна виключати ситуації, коли жорстке та швидке виведення банку буде цілком виправданим. Однак, повне позбавлення власників розумної можливості заперечити проти виведення їх банку з ринку не відповідає вимогам статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. 

З огляду на вказане рішення ЄСПЛ навіть в період "очистки банківської системи" такі дії були б недопустимими, а в час коли систему нібито "вже очищено" і поготів.

То що не так з "антиколомойським законом"?

Залишається цілком незрозумілим, чому у "антиколомойському законі" не можна було розглянути якісь компромісні варіанти, як то призупинення процедури виведення з ринку та паралельне прискорення судового провадження, як про це йшла мова у рішенні ЄСПЛ.

Варто також зазначити, що практика ЄСПЛ знала багато випадків, коли законодавець, проаналізувавши певну ситуацію, вважає за необхідне "жорстко" врегулювати її на рівні закону та вивести з компетенції судів чи обмежити їх компетенцію при вирішенні подібних питань. 

Прикладами можуть бути рішення у справах "Animal Defenders International v. the United Kingdom" [GC] (заява № 48876/08) та, mutatis mutandis, "Saadi v. the United Kingdom" [GC] (заява № 13229/03). Однак, у такому випадку ЄСПЛ вимагає відповідного обґрунтування у пояснювальній документації до законопроєкту.

У випадку ж "антиколомойського закону" підготована пояснювальна записка не містить жодних вагомих аргументів на користь запровадження таких суворих обмежень. Посилання у трьох абзацах на нічим не підтверджений "міжнародний досвід" недостатньо для того, щоб ввести такі жорсткі обмеження.

Наразі ж ситуація виглядає так, що якщо держава взялася за виведення банку з ринку, то процесу вже не спинити. Натомість, єдине на що можна розраховувати – це компенсація, яку самі ж власники банку і повинні обґрунтувати, і яка визначена на підставі даних, наданих тими ж установами, що приймали рішення про виведення банку з ринку.

Таким чином, у цьому законі надто багато сподівань покладається на добросовісність тих людей, які несуть відповідальність за виведення неплатоспроможного банку з ринку, а весь тягар доведення неправоти державних органів лягає на уже тепер колишніх власників.

На завершення варто звернути увагу, що у справі "Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine" (п. 47) ЄСПЛ наголосив, що засіб захисту, що не забезпечує можливості повернути власність не потрібно вичерпувати для цілей статті 35 Конвенції. Відтак, не виключено, що ЄСПЛ прийматиме до розгляду скарги на виведення банків з ринку, не очікуючи завершення процедури оскарження.

Співавтор Назар Кульчицький, партнер ЮФ "Василь Кісіль і Партнери"






УКР | РУС
Головна | Новини | Публікації | Колонки
©2006-2015 "Економічна правда"