| Колонки |
Порушення прав людини набувають найбільш масового характеру в умовах збройного конфлікту.
Основний тягар при цьому приймає на себе цивільне населення, яке проживає в місцях, де такий конфлікт розгортається.
Лише у 2018 році цивільні втрати від використання вибухових матеріалів по всьому світі більш ніж у два рази перевищили втрати серед учасників бойових дій.
І навіть коли завершується активна фаза воєнних протистоянь, права мешканців територій, де вони мали місце, залишаються під загрозою.
Такі індивіди, їхні сім’ї та цілі громади, як правило, є дуже вразливими, а тому спричинити порушення їхніх прав можуть навіть ті, хто не має такого наміру.
Так, бізнес-структури, що ведуть діяльність у місцях, де мав місце збройний конфлікт, є одними з носіїв таких загроз.
Підприємницька діяльність є ключем до добробуту громад. За умови сталих інституцій інвестиції стимулюють економічне зростання та допомагають розвивати людський потенціал там, куди вони спрямовуються.
Проте в умовах конфлікту чи післявоєнної розбудови таке правило спрацьовує не завжди.
Коли мова йде про відновлення ураженої конфліктом інфраструктури, постачання продуктів першої необхідності в зони конфлікту чи торгівлю з окупованими територіями – можливі неприємні "побічні ефекти" такої економічної активності.
Недбалість чи байдужість у цьому контексті може мати найрізноманітніші наслідки.
У 2016 році проти топ-менеджменту транснаціональної корпорації LafargeHolcim було розпочато кримінальні провадження у зв’язку із роботою цементного заводу компанії у північній Сирії у період окупації регіону низкою збройних формувань.
Посадовців було звинувачено у фінансуванні тероризму та грубих порушеннях трудових норм протягом 2013 – 2014 рр.
Самій же компанії пізніше було пред’явлено обвинувачення також і у співучасті в злочинах проти людяності.
За твердженнями правозахисників і колишніх співробітників корпорації, LafargeHolcim купувала сировину для підтримки діяльності заводу в бойовиків ІДІЛ, які контролювали місцевість, а також платила їм за залагодження питань безпеки.
[BANNER1]7 листопада 2019 року з корпорації було знято звинувачення щодо злочинів проти людяності, однак щодо решти – розслідування триває і компанію все ще може бути притягнено до кримінальної відповідальності.
Кейс LafargeHolcim яскраво ілюструє, як бізнес заради збереження своїх проектів в нестабільних умовах може бути вимушений вдаватись до сумнівних практик, створюючи при цьому колосальні ризики для третіх осіб.
По-перше, діяльність заводу в зоні активного протистояння створювала небезпеку для життя та здоров’я його співробітників.
По-друге, будь-які кошти, надані корпорацією бойовикам ІДІЛ в обмін на сировину чи гарантії безпеки (корпорація визнала факт здійснення платежів) підтримували їх життєздатність, сприяючи нестабільності в регіоні.
Більше того, можливо, мали місце і серйозніші наслідки безвідповідального ставлення LafargeHolcim до своїх ланцюгів поставок: слідство не виключає, що кошти компанії, сплачені бойовикам, могли бути використані для здійснення терористичних актів у Парижі у 2015 році.
У ситуації з LafargeHolcim виробничі потужності компанії розміщувались безпосередньо на території, де розгортались бойові дії.
Однак це не єдиний формат бізнес-моделі, що може створювати ризики порушення прав людини в умовах конфлікту.
У 2005 році американська правозахисна організація Center for Constitutional Rights (CCR) подала позов до суду Західного округу штату Вашингтон проти найбільшого виробника будівельної техніки у світі – американської корпорації Caterpillar.
CCR вимагала притягнення Caterpillar до відповідальності за сприяння вчиненню воєнних злочинів та порушенню прав людини армією Ізраїлю.
Так, бульдозери D9, які компанія поставляла уряду країни, використовувалися військовими під час операцій зі знесення будинків палестинського населення в різних точках західного берегу річки Йордан.
Тоді за рішенням окружного суду у розгляді справи було відмовлено через формальні підстави.
Суд постановив, що не має необхідної юрисдикції: оскільки поставки здійснювалися за рахунок уряду США, вирішення справи по суті стало би втручанням у прерогативу виконавчої влади щодо надання воєнної допомоги іноземним державам.
На прикладі ситуації з Caterpillar можна побачити, як бізнес може стати безпосереднім учасником подій, засуджених Резолюцією Ради безпеки ООН.
Так, проявляти обачність щодо того, що відбувається в ланцюжках поставок, – одне з основних правил ведення бізнесу в умовах конфлікту відповідно до Керівних принципів ООН у сфері бізнесу та прав людини.
LafargeHolcim і Caterpillar повинні були передбачити цілком очевидні ризики спричинення порушень прав людини від ведення бізнесу, безпосередньо пов’язаного з гарячими точками.
Звісно, ризики могли виявитись настільки суттєвими, що від проектів необхідно було б відмовитись.
Проте іноді радикальні заходи зайві – для мінімізації асоційованих ризиків достатньо слідувати положенням Керівних принципів.
За 8 років від прийняття Керівних принципів пропонований ними підхід довів свою дієвість. Він допомагає компаніям ефективно управляти юридичними та репутаційними ризиками, пов’язаними з можливим порушенням ними прав.
Звісно, універсальних рішень не існує. Особливо, якщо мова йде про ведення бізнесу в умовах конфлікту. Будь-яке збройне протистояння, бізнес-модель та умови реалізації проектів – унікальні, а тому потребують індивідуальних підходів.
Однак набір інструментів, які пропонують Керівні принципи, доволі простий та застосовний до будь-якої ситуації.
Отже, щоб мінімізувати human rights ризики від ведення бізнесу на конфліктних територіях підприємство має:
1. Провадити due diligence у сфері прав людини. Підприємство повинно зробити все можливе, щоб переконатися, що запланований бізнес- проект не несе ризиків для прав мешканців уражених конфліктом територій.
Крім того, воно має бути впевненим у тому, що його контрагенти на таких територіях не мають жодного відношення до порушення прав людини та самі не створюють відповідного ризику.
Для цього компонент прав людини має бути включений до методології, за якою здійснюється оцінка впливу проектів.
2. Залучати до процесу прийняття бізнес-рішень мешканців зони конфлікту. Найкращий спосіб виявити, чи створює бізнес-діяльність загрозу правам людини – запитати у носіїв таких прав.
Для цього необхідно запровадити відповідні канали комунікації, процедури розгляду скарг та навчити персонал навичкам взаємодії зі стейкхолдерами.
3. Запровадити сувору антикорупційну корпоративну політику. Корупція в умовах збройного конфлікту може мати руйнівний ефект на й без того нестабільні громади.
Тому бізнес має чітко позначити власні "правила гри" у відповідному внутрішньому документі.
Такий документ має, зокрема, передбачати спеціальні процедури збору інформації про корупцію та встановлювати гарантії безпеки для інформаторів.
На його виконання персонал компанії, який так чи інакше залучений до прийняття бізнес-рішень чи їх втілення, має пройти необхідне навчання щодо антикорупційних корпоративних стандартів.
[BANNER3]4. Підтримувати зв’язок з громадянським суспільством та правозахисниками. Бізнес має консультуватися з ними як на етапі запуску проектів, так і в процесі їх реалізації, оскільки ця група стейкхолдерів володіє найбільш повною інформацією про проблеми мешканців територій, уражених конфліктом.
Правозахисники зазвичай першими привертають увагу широкого загалу до цих проблем, а тому якісна комунікація стане у нагоді навіть якщо порушення вже сталось.
Крім того, сприяння громадським організаціям у реалізації їхніх правозахисних проектів – гарний приклад результативної КСВ-політики.
5. Постійно моніторити ситуацію на ураженій конфліктом території. Ризики спричинити порушення прав людини напряму залежать від умов ведення бізнесу, а тому можуть виникати разом зі змінами таких умов. Увага до будь-яких подій політичного, гуманітарного, воєнного характеру – запорука готовності привести діяльність у відповідність новим реаліям або вчасно її припинити.
6. Звітувати про свою соціальну відповідальність. По-перше, регулярне звітування про мінімізацію ризиків для прав мешканців територій, уражених конфліктом, є показником прозорості та відкритості компанії. По-друге, воно публічно демонструє, що бізнес дійсно працює над тим, щоб запобігати негативному ефекту від своєї діяльності.
Підприємницька діяльність на територіях, що уражені збройним конфліктом, може бути небезпечною для мешканців таких територій. Підприємства і самі можуть постраждати, якщо, свідомо чи через необачність, створять загрозу порушення прав громадян в таких умовах.
Тому корпоративна соціальна відповідальність у цьому контексті не може бути модною "фішкою" чи проявом філантропії. Це інструмент збереження життів та запорука захисту бізнесу для тих, хто ризикує працювати там, де ще вчора лунали постріли.