Українська правда
Економічна правда
Колонки

Хто і навіщо гальмує пілотний проект синхронізації енергосистем України та ЄС
12.07.2019 08:02
Повна синхронізація є і повинна бути стратегічною метою України, однак навіщо тоді Україні вставка постійного струму, яка блокуватиме процес синхронізації?

У поточній дискусії про наслідки лібералізації цін на електроенергію в Україні з'являється концепція швидкого будівництва так званої вставки постійного струму, яка допоможе підключити енергетичну систему України до системи Євросоюзу.

На думку авторів концепції, це дозволить імпортувати дешевшу електроенергію з сусідніх країн.

Це дуже цікаво, бо витрати на будівництво вставки становлять 200-250 млн євро, і працюватиме вона лише до 2025 року, коли НЕК "Укренерго" планує синхронізувати енергетичну систему України з системою Європейського Союзу.

Тоді який сенс і мета такого інвестування? Наскільки воно доцільне економічно, але найголовніше для України в нинішніх умовах — геополітично?

Щоб відповісти на це питання, необхідно проаналізувати проект LitPol — поєднання ліній електропередач між Польщею та Литвою.

Країни Балтії 19 років працюють над повною синхронізацією своїх енергетичних систем з системою Європейського Союзу. Проект здавався очевидним, тому що країни Балтії стали членами НАТО, ЄС і навіть прийняли євро як валюту.

Технічно повну синхронізацію вважали швидким і простим інженерним проектом. Проте у гру вступила геополітика. У 2000 році ЄБРР та Європейська комісія вирішили профінансувати дослідження доцільності злиття. Було зроблено багато звітів, аналізів і припущень, за оцінками — від шести до дев'яти.

Нарешті вставка постійного струму була створена на кордоні Польщі та Литви. Така архітектура заморозила процес повної інтеграції і з'єднала країни Балтії з системою, контрольованою Москвою. Лише гібридна війна з боку Росії прискорила політичні рішення ЄК у 2018 році, встановивши очікувану дату на 2025 рік.

Якби архітектура зв'язку через вставку постійного струму не була схвалена, балтійські держави, ймовірно, вже давно були б невід'ємною частиною енергетичної системи країн Європейського Союзу. Чому ж тоді було ухвалене рішення, що затримує процес інтеграції країн Балтії і фіксує гібридну систему?

Причина — активна політика Росії. У ЄС припускали, що повна інтеграція країн Балтії означає проблему для РФ: необхідно будувати лінію електропередач для транскордонної електроенергії з Росії або Білорусі до Калінінграда.

Крім того, Росія планувала побудувати АЕС у Калінінградській області та в Білорусі (остання майже зведена). Тоді Москва мала намір інтегруватися в систему експорту до країн Європейського Союзу через вставку постійного струму. Чому ж концепція вставки раптово повертається в Україну? Хто піклується про це?

Аналізуючи аргумент про можливість імпорту електроенергії з Центральної Європи, розглянемо польський ринок електроенергії. 26 червня 2019 року Польща імпортувала майже 2,7 ГВт електроенергії з шести країн — найбільше в історії.

У 2015 році в результаті посухи Польща купила енергію з України в аварійному режимі. Тоді вперше за 30 років з'явилися обмеження на доступ до електроенергії. Імпорт з 26 червня покрив одну десяту рекордної потреби споживачів, але без співпраці з сусідами запас потужності впаде нижче мінімуму безпеки.[BANNER1]

За даними оператора систем передавання енергії Polskie Sieci Elektroenergetyczne (PSE), 26 червня 2019 року поточний попит на електроенергію в Польщі збільшився до рівня, який ніколи раніше не спостерігався влітку.

О 13 год 13 хв попит одержувачів перевищив 24,2 ГВт (15-хвилинний попит, офіційно контрольований PSE, також досяг рекордних 24,14 ГВт). Слід зазначити, що загальна встановлена потужність польських електростанцій перевищує 44,6 ГВт, з яких 34,6 ГВт (77,6%) — блоки, що використовують вугілля та газ.

Втрати електроенергії у найбільших вугільних блоках становили 9 ГВт (25%), з них майже 3 ГВт — внаслідок аварії. Через безвітряний антициклон з 5,9 ГВт встановленої потужності ВЕС працювало лише 0,7 ГВт. При 1 ГВт встановленої потужності ГЕС під час пікового попиту працювало лише 0,3 ГВт (35%).

Польща підтримала енергосистему, імпортуючи електроенергію. Під час пікового попиту з шести країн імпортовано 2,7 ГВт струму. З них 0,4 ГВт — з Німеччини, Чехії та Словаччини у складі так званого міжоператорського міжсистемного обміну.

Великий імпорт не врятував Польщу від зростання цін на балансуючому ринку. 26 червня ціни досягли небаченого досі рівня — 352 євро за МВт. Запас потужності перевищив попит клієнтів і знизився до 0,5 ГВт — 2% від пікового попиту.

Зростання попиту на електроенергію сприяло імпорту. Він задовольнив понад 1/10 пікового попиту — понад 2,6 ГВт. Зокрема, імпорт з Німеччини становив близько 1,2 ГВт, більшість з яких — струм сонячних електростанцій.

Коли Польща відзначила найбільший попит на електроенергію, німецькі СЕС працювали з потужністю понад 30 ГВт, що становило близько 38% загального виробництва в німецькому енергетичному секторі.

Друге джерело з найбільшою продуктивністю — німецькі ВЕС, які періодично працювали з потужністю 18 ГВт. Встановлена потужність німецьких сонячних електростанцій становить 47,5 ГВт, вітроелектростанцій — близько 60 ГВт. Водночас у Польщі встановлена потужність СЕС — 0,7 ГВт, ВЕС — 5,9 ГВт.

У 2018 році Польща імпортувала 19,68 млн тонн кам'яного вугілля. Вугілля ввозилося переважно з Росії — 13,47 млн тонн. Незважаючи на геополітичні заяви, Польща не має алергії на російські енергоносії.

Далі у списку джерел імпорту — США (1,53 млн тонн), Австралія (1,47 млн тонн), Колумбія (1,46 млн тонн), Мозамбік (0,55 млн тонн), Казахстан (0,5 млн тонн) і Чехія (0,36 млн тонн). На решту країн припадало 0,3 млн тонн.

Досі рекордним роком за обсягами імпорту вугілля був 2011 рік, коли прем'єр-міністром був Дональд Туск — нинішній президент Ради Європи. Польща імпортує вугілля з Росії давно. У 2017 році цей показник становив 8,7 млн тонн.

Більш того, антрацит, видобутий на шахтах Донбасу проросійськими сепаратистами, пішов у щонайменше 19 країн. Торгівля антрацитом є одним з офіційних джерел фінансування сепаратистів. З березня 2017 року по грудень 2018 року вони експортували близько 6 млн тонн сировини.

Найбільшими імпортерами були Туреччина — 3 млн тонн, Румунія — 1,02 млн тонн, Бельгія — 878 тис тонн, Польща — 333 тонни, Болгарія —129 тонн.[BANNER2]

Можна перевірити, скільки Польща імпортує електроенергії з Росії шляхом підключення до Литви LitPol. Лінія 220 кВ потужністю 235 МВт і лінія 750 кВ потужністю 2 тис МВт з'єднує Польщу з Україною.

Ця лінія неактивна з 1993 року, коли Польща почала інтегруватися з системою ЄС. Протягом 26 років тривають дебати щодо того, чи слід її знову запустити.

Повернімося до наших реалій: чи потрібно Україні робити вставку постійного струму, щоб забезпечити імпорт електроенергії з Польщі.

Ціни на електроенергію до 2020 року контрактуються по 63 євро від 1 МВт. У Польщі та Центральній Європі — системний дефіцит електроенергії. Крім того, головною проблемою є процес інтеграції з країнами Балтії.

Це важливе питання щодо забезпечення рівноваги у доступі до електроенергії як компенсація за втрачену можливість імпорту з Росії. Однак існує проблема, де шукати нові джерела енергії. Саме тому в ЄС проект енергетичного мосту "Україна — ЄС" як стратегічне джерело балансу електроенергії розглядався з надією.

Проект отримав визнання під час громадських слухань у Європейському парламенті в липні 2018 року під час Дня енергетики Європейського Союзу. Однак останнім часом у Києві забули, що Україна і державна компанія "Енергоатом" могли стати незалежним гравцем на європейському ринку.

Натомість розглядається питання України як імпортера з метою більш активного реформування ринку електроенергії. Так, замість синхронізації України з мережею ENTSO-Е, першим етапом якої повинен був стати енергетичний міст "Україна — ЄС", очільник "Укренерго" пропонує будувати вставку постійного струму.

Повна синхронізація є і повинна бути стратегічною метою України, однак навіщо тоді Україні вставка постійного струму, яка блокуватиме процес синхронізації та зробить енергосистему України гібридною?

Цю ідею просувають в Україні прихильники "русского міра", яким конче потрібно, аби Європа залежала від російських ресурсів. Залишаючись у спільній енергосистемі, Росія зможе контролювати Україну та експортувати електрику з Білоруської АЕС країнам Балтії та Польщі.

Тож очевидно, що блокування проекту "Енергетичний міст "Україна — ЄС" як пілотного у синхронізації з Європою є черговим елементом на гібридній карті кремлівської війни. Елементом гри, яку виконують українські актори.






УКР | РУС
Головна | Новини | Публікації | Колонки
©2006-2015 "Економічна правда"